ВЕРЕДУ́ХА, и, ж. Та, що вередує. Замислив я схитрувати вередуху (Вовчок, VI, 1956, 312).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 328.