ВЕРЕДЛИ́ВИЙ, а, е. Який капризує, вередує, постійно має примхи; якому важко догодити. Хазяїн був задирливий і вередливий (Вовчок, І, 1955, 296); Парасці.. дуже не до вподоби була ота нічна сторожа коло вередливої пані (Фр., VII, 1951, 8); Була собі вдовиця, і росла при ній дочка, вередлива та бридка (Забіла, Одна сім’я, 1950, 133); // Який виражає незадоволення, примхливість. Коли пиховитий старший вередливим жестом скинув кирею.., кобзарі знову заграли (Ле, Хмельницький, І, 1957, 5); // Надто вибагливий, перебірливий. Природжене почування краси.. зробило Михалчевського щодо дівчат трохи вередливим (Н.-Лев., II, 1956, 127).

2. перен. Мінливий, непостійний за своїми ознаками. По Дніпру біліють вередливі піскуваті мілини (Н.-Лев., II, 1956, 384); Що ота громовиця у квітні Над безлистям — омана лиха: Будуть.. морози досвітні, А земля вередлива й суха (Мас., Сорок.., 1957, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 327.