ВЕЛИ́ЧНО. Присл. до вели́чний 1, 2. Велично синіють за містом Карпати (Кучер, Дорога.., 1958, 170); Дівчиною як була, бігає, сміється, щебече; а тепер якось ніби розумніша стала: двір перейде тихо, велично, у вічі гляне з повагою (Вовчок, І, 1955, 79); Велично дивиться за обрій на греблі бронзовий Ілліч (Нагн., Вибр., 1950, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 323.