ВЕЛИКОРОЗУ́МНИЙ, а, е, ірон. Який претендує бути розумнішим, ніж є насправді. [Храпко:] Тепер вам батька не треба; нащо вам батько? Вигодував вас, виростив; ви тепер великорозумні стали (Мирний, V, 1955, 138); Вона взагалі мала дивну здатність перебивати будь-яку розмову своїми великорозумними зауваженнями (Коп., Вибр., 1948, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 320.