ВЕ́ЛЕТ, а, ч. Те саме, що ве́летень. Чи велет предвічний заклятий Тут, ставши скалою, застряг? (Фр., XIII, 1954, 102); — А ти хіба не лицедій? — спитав русявий велет, Іванище-ковалище (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 289); Сливе жодного дерева другої породи не стрінеш: самий бук і бук.. Стрічаються справжні велети (Коцюб., III, 1956, 138); Добрий день, Лівобережжя, Вітре вранішнього сходу, Гомін велетів комбайнів І пісні дівчат полтавок! (Ус., На.. берегах, 1951, 134); Велет з невичерпною енергією, богатир волі, мислі й духу, він [І. Франко], не зупиняючись, все далі йшов, вперед все далі (Тич., III, 1957, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 317.