ВЕЛЕЛЮ́ДНИЙ, а, е. 1. Який складається з великої кількості людей. На майдані в неділю скликали Велелюдний, нечуваний сход (Мас., Степ, 1938, 58); Найбільше прапорів було біля Народного комітету, де шумів велелюдний натовп (Скл., Карпати, II, 1945, 408);

* Образно. В велелюднім, чеснім нашім списку Щодня нові зростають імена! (Рильський, I, 1956, 390).

2. Такий, в якому живе або працює велика кількість людей. Москву він бачить у цьому мареві. Велелюдну, пишну, величну (Козл., Весн. шум, 1952, 82); Розумака перестав відвідувати редакцію, очевидно побоюючись, що в такій велелюдній установі його, бургомістровому, життю може загрожувати небезпека (Донч., III, 1956, 487); // Такий, де велика кількість людей перебуває в даний момент. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних (Шевч., І, 1951, 330); І бачив я у велелюдній залі, в Москві, на з’їзді вчених міжнароднім, Як, слухаючи ту козацьку душу, Схвильовані болгари не могли на місці всидіти (Рильський, Зграя.., 1959, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 317.