ВЕЗУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який добре везе. Кобила хоч і шкапувата, та проте везуча (Сл. Гр.).

2. Якому щастить. — Хіба не везуча я людина? Не встиг висловити бажання, а воно вже справдилося (Шовк., Інженери, 1956, 425).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 316.