ВДО́ВИН (УДО́ВИН), а, е. Який належить удові або властивий їй. І синові за три копи Жупанок купила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило (Шевч., І, 1951, 232); І вдовине жито поспіло, та нема кому його жати (Коцюб., І, 1955, 13); Оксана почала розповідати про своє гірке вдовине життя з малими дітьми (Вас., II, 1959, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 312.