ВДВІ́ЧІ (УДВІ́ЧІ), присл. Те саме, що вдво́є 1. Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре — він удвічі добрий (Вас., II, 1959, 361); В час війни двічі спалене, тепер воно [містечко] швидко відбудовувалося і зросло майже вдвічі (Коз., Сальвія, 1956, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 310.