ВАТА́ГА, и, ж. 1. Велика група людей; юрба, товариство. Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок (Н.-Лев., ІІ, 1956, 313); Під дверима регіт, галас, і в хату разом з холодом суне ватага хлопців (Вас., І, 1959, 165); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору (Шиян, Баланда, 1957, 10).

2. Організована збройна група. — Розіб’ємо вражу ватагу або самі погинемо в обороні свого краю (Фр., VI, 1951, 78); Ватага наддніпрянська перетворювалася на загрозу політичним інтригам Сходу і Заходу (Ле, Наливайко, 1957, 43); Коли треба було, вона [дружина Балики] на чолі озброєної челяді відбивала наїзд шляхетської ватаги (Тулуб, Людолови, І, 1957, 36); // заст. Стрій козачих загонів у поході. Простяглася По діброві понад Дніпром Козацька ватага (Шевч., І, 1951, 116).

3. заст. Артіль рибалок. Другого дня той самий перевожчик повів їх до лиману, де, коло чагарів, одна рибальська ватага ловила рибу (Н.-Лев., II, 1956, 221); // Група людей, що разом наймалися на сезонні роботи. А то зустрінеться ватага косарів (Рильський, Поеми, 1957, 211); Проносячись мимо бурлацької ватаги орачів, вождь ковзнув по них поглядом суворим, хазяйським (Гончар, Таврія.., 1957, 639).

4. Отара овець або стадо дрібної худоби; зграя звірів. Собаки коло їх ватагою лежать (Бор., Тв., 1957, 188); Хлопці зібрали ватагу [овець], погнали до водопою (Мирний, II, 1954, 58); * Образно. Ватагами ходили хмари; Між ними молодик блукав (Бор., Тв., 1957, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 296.