ВА́ТА́Г, а, ч. 1. Той, хто керує ватагою; ватажок. Попереду молодий ватаг На воронім коні грає (Чуб., V, 1874, 1052).

2. Старший чабан. Згадуються йому оповідання вівчарського ватага (Сміл., Сад, 1952, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 296.