ВАЛЬЦЮВА́ЛЬНИК, а, ч. Робітник, що працює на вальцювальній машині. Доменщики й слюсарі, мартенщики й склодуви, шахтарі й вальцювальники, рудокопи й чорнороби — усі йшли за їхнім Чубенком (Ю. Янов., І, 1954, 283); До майстерні зайшов, з нічної зміни ідучи, вальцювальник (Панч, II, 1956, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 288.