ВА́ЛЬО́К, ва́лька́, ч. Грудка мокрої, замішеної з соломою глини для спорудження глиняних будівель або обмазування стін. Стара Кайдашиха не поклала своїми руками ні одного валька глини (Н.-Лев., II, 1956, 305); На виліплених до половини стінах копирсалися мурувальники. Вони добирали останні вальки глиняного замісу (Добр., Тече річка.., 1961, 212); Місить [дівчина] після гарячих пляжних пісків холодну в замісі глину, вальками якої потім затикатиме дірки в стінах кошари (Гончар, Тронка, 1963, 321); * У порівн. Озирнувся Кирило — серед хати, наче вальок глини, лежала Пріська (Мирний, III, 1954, 125); // Зліплена в грудку певної величини кольорова глина, призначена для продажу і купівлі. — Це ж мати купила на ярмарку вальок отієї червоної глини за цілого п’ятака, — промовила Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 273).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 287.