ВА́ЛИК1, а, ч. 1. Невеликий низький насип, довгаста купка нагорненої землі і т. ін. При правильному нагортанні валиків вони затримують всю талу воду незалежно від часу розмерзання грунту (Колг. енц., І, 1956, 433); Марина Василівна межу саду виклала валиком з дерну (Сенч., Опов., 1959, 31).
2. Туго набита подушка циліндричної форми на краях дивана або тахти. Хоче прилаштувати [солдат] валик від дивана собі на коліно. Нічого не виходить (Ю. Янов., І, 1954, 201).
3. Збита з волосся підкладка в жіночій зачісці; // Форма зачіски. Русяве волосся, зібране валиком навкруг голови, підкреслювало урочистість її обличчя (Рибак, Час.., 1960, 586).
4. Невелике довгасте підвищення округлої форми взагалі. Валик на лобовій кістці. (Осн. дарв., 1956, 131).
ВА́ЛИК2, а, ч., техн. Зменш. до вал3. Розміщений за транспортером [жатки] валик, який обертається з великою швидкістю, запобігає затягуванню стебел під транспортер (Зерн. комбайни, 1957, 109); — А як несправні шестерні та валик не крутяться, полагодити умієте чи ні? — допитувалася Оленка (Вишня, І, 1956, 380); Немало пісень записав [Лісовський] од старого і на папір, і на якусь машинку з восковими валиками (Стельмах, І, 1962, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 284.