ВАЖО́К, жка́, ч. 1. Див. важки́.

2. Гирка, тягарець у ватерпасі; // Невеликий тягар, що прив’язується до мотузка і т. ін. переважно при зануренні його в воду. Кабель розмотувався з котушки і занурювався в воду, його тягли на дно важки (Перв., Атака.., 1946, 93); *У порівн. І, як важок на батозі, жбурнули його [Айтакова] в річку (Ле, Міжгір’я, 1953, 273).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 281.