ВАЖКУВА́ТИЙ, а, е. Дещо важкий (у 1-9 знач.). Стьопа відчував, що ноша для нього важкувата (Трубл., І, 1955, 392); Повернув [Храпков] свій важкуватий тулуб і ввійшов до кабінету (Ле, Міжгір’я, 1953, 167); Чоло високе, чисте, а підборіддя трохи важкувате (Речм., Твій побратим, 1962, 20); Всі рухи його важкуваті звичайно, ставали у танці легкими й повабними (Коцюб., І, 1955, 375); Пані усе життя наше посписувала, то воно важкувате (Барв., Опов.., 1902, 490); Шлях на гору, хоч він і асфальтований.., був важкуватий (Трубл., Мандр., 1938, 156); —Важкувата твоя ціль номер два, Павле, — сказав хтось з курсантів (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 61); Існує думка, ніби віршувальна техніка Франка важкувата.. Це-невірно (Рильський, III, 1956, 268); Цвіт отой [черемухи] не з вітерцем летючий.. Важкуватий, сильний і пахучий Нас п’янив майбутнім у житті (Мал., ІІ, 1956, 345); —Вас не було, а він [хворий] приплентався вранці.. Я поклав його в ліжко, хай спить. Важкуватий у вас пацієнт (Дмит., Обпалені.., 1962, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 280.