ВАЖКОДУ́М, а, ч. Людина, що повільно думає, нешвидко вирішує. Той [Лагутін] дотепний, вродливий, блискуче вчиться, а він важкодум, з грубим, широким обличчям (Гончар, Людина.., 1960, 50); Дробницький слухає цю розмову і про щось уперто думає: він взагалі важкодум і цілком неписьменний (Гжицький, У світ.., 1960, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 280.