ВА́ВКА, и, ж. 1. дит. Зменш. до ва́ва.

2. розм. Виразка, ранка. Вони [коні] паслися вкупі, однаково худі й мозолясті, з великими вавками на потертих спинах (Довж., Зач. Десна, 1957, 491); Вавки, які з’явилися на ногах в дорозі, незабаром полущились (Сміл., Сашко, 1957, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 273.