В’Я́ЖУЧИЙ, а, е. Який має властивість скріплювати, склеювати тверді матеріали (про розчин вапна, цементу і т. ін.). Для виготовлення в’яжучих матеріалів у цегляних і кам’яних кладках пісок змішують з цементом або вапном (Хімія, 7, 1956, 101); Він [бентоніт] є незамінимою в’яжучою речовиною при виготовленні агломерату (Роб. газ., 27. III 1966, 2); // у знач. їм. в’я́жуче, чого, с. Матеріал, який в’яже (в 5 знач.). Шлаки металургійних підприємств використовують як в’яжуче для заміни цементу (Наука.., 10, 1961, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 796.