БІЛІ́ШАТИ, ає, недок. Ставати, робитися білішим; світлішати. Ніч уже кінчалась, і похмурий невеселий день уже зазирав у вікно. Маруся не помічала цього, не помічала, як потроху білішали перед нею стіни, піч (Гр., І, 1963, 384); // Бліднути. Чим більше він наливався супом, тим дальше все бліднішав та білішав (Мирний, І, 1954, 283).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 182.