БІЛЯ́СТИЙ, рідко БІЛА́СТИЙ, а, е. Трохи білий; білуватий. Він одначе на виду був трохи схожий на маленького делікатного хлопчика з.. м’якими білястими кучерявими васильками на висках (Н.-Лев., І, 1956, 585); Косинка, зв’язана вузликом під бородою, зливалась з її лицем в одну біласту пляму (Коцюб., II, 1955, 377); Небо від спеки було білясте, наче вкрите полудою (Гончар, II, 1959, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 186.