БІЛУВА́ЛЬНИК, а, ч., спец. Людина, що робить білування, обдирає шкуру із забитих тварин.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 185.