БІ́ЛЛЯ, я, с., діал.

1. Білила. На тобі, дівчино, таляра на білля, а сто злотих на мило (Сл. Гр.).

2. Білизна. Іди, бабо, уберися, візьми своє білля, — хочу тебе повести хоч раз на весілля (Сл. Гр.); Ходила [мати] пішки до Львова, щоби забирати білля до прання (Март., Тв., 1954, 398); Він переодягнувся в чисте білля і святочну одежу (Коб., III, 1956, 489).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 183.