БІДОЛА́ШНИЙ, а, е, розм. Бідний, нещасний, безталанний. Пили на його кошт; гуляли за його добро; розказували йому своє бідолашне життя (Мирний, II, 1954, 160); Пропали ми, бідолашні, загинули… (Коцюб., І, 1955, 122); // у знач. ім. бідола́шний, ного, ч.; бідола́шна, ної, ж. Нещасна, безталанна людина. Ми чекаємо — ждемо: чи смерть, чи воля бідолашним буде (Вовчок, І, 1955, 271); Знову повернулась окаянна хвороба, знову він [нечистий] охопив бідолашну… (Донч., III, 1956, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 178.