БІДНЯ́ГА, рідко БІДНЯ́КА, и, ч. і ж. Нещасна людина; бідолаха. Пропав навік сей Маг бідняга, Порхне душа на другий бік (Котл., І, 1952, 260); Та от великий піст настав, — Гордій щось сохнути начав. Бідняка він! За неділь кілька Зісох, зів’яв, як тая квітка! (Рудан., Тв., 1956, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 178.