БІГУ́НЧИК1, а, ч. Те саме, що бігуне́ць1 2. Потім.. було четверо [дітей], бігунчики вже, та прокинулась хвороба та.. усіх,.. подушила (Тесл., Вибр., 1936, 116).
БІГУ́НЧИК2, а, ч., розм., рідко. Узор зигзагом. Он уже він пише бігунчик по піддашші… (Л. Укр., І, 1951, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 176.