БУРУНДУ́К, а́, ч. Дрібний звірок-гризун з родини білячих, що має вздовж спини п’ять чорних смуг на жовто-вохристому фоні. У своїй норі міцно спав бурундук (Трубл., І, 1955, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 261.