БУ́ЛЬКНУТИ, не, док.

1. Однокр. до бу́лькати. Ломачевський кинув жабу в воду; жаба булькнула й сховалась (Н.-Лев., III, 1956, 128).

2. розм. Упасти з бульканням. Зірвавшись з-під ноги, покотився вниз і дзвінко булькнув у річку камінець (Коз., Вісімсот.., 1953, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 255.