БУ́ЛЬБА, и, ж.

1. М’ясисте потовщення на коренях або взагалі на підземній частині рослини. В бульбах картоплі багато крохмалю й цукру, а також значна кількість білка (Картопля, 1957, 7).

2. Кулька на поверхні рідини; пухир, бульбашка. Лій у казані клекотить, шкварчить, здіймає бульби (Мирний, І, 1954, 48); * У порівн. Туман надувся, як бульба, піднявся над водою і луснув на тисячу клаптиків (Донч., VI, 1957, 436).

3. діал. Картопля. — У діброві дики стадами ходять, шкоду страшенну роблять по полю. На самій бульбі люди тисячні шкоди понесли (Фр., VII, 1951, 323); Копала [Санда] бульбу.., а далі встала й понесла недалеко коло хати сполоскати її (Коб., III, 1956, 486).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 254.