БРІД, бро́ду, ч. Мілке місце річки, озера або ставка, в якому можна переходити або переїжджати на інший бік. Коло млина, коло броду Два голуби пили воду (Укр.. лір. пісні, 1958, 129); Не розглядівши, кажуть, броду. Не лізь прожогом перший в воду (Котл., І, 1952, 166); Чомусь дівчина до броду По воду не ходить (Шевч., II, 1953, 146); Вільні броди й переходи Здовж великої ріки (Фр., XIII, 1954, 355).

◊ Пита́ти (спита́ти) бро́ду — розпитувати людей, дізнаватися про кого-, що-небудь перед тим, як починати щось. — Про мене, мамо, спитайте броду, — не будете жалкувать на Нимидору: вона дівчина здорова, робоча (Н.-Лев., II, 1956, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 237.