БРЬО́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. неперех. Важко, з шумом упасти; брязнути. Так і брьохнув у воду (Сл. Гр.); Із каменем на шиї Мусій брьохнув з берега, його потягла вглиб течія (Ю. Янов., Мир, 1956, 237).

2. перех. Кинути з силою, ударивши об що-небудь. Брьохнув оберемок об землю (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 244.