БРЬО́ХАТИ, аю, аєш, недок., розм. Поволі рухатися в чому-небудь рідкому, грузькому (воді, болоті, снігу і т. ін.). Так і брьохав по воді (Сл. Гр.); В глибоких заметах брьохають коні (Коцюб., І, 1955, 430); Перед цим за ніч я пройшов чимало кілометрів, перетинав убрід річки, брьохав через болота (Ю. Янов., І, 1954, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 244.