БРУ́НЬКА, и, ж. Ще не розвинений пагін рослини, зачаток квітки або стебла з листям. Гай ожива.. На гілках уже скрізь поналивало бруньки (Фр., XIII, 1954, 306); [Пастух:] Поглянь, як сонце світить над безлистим гаєм, от-от неначе вискочать бруньки (Л. Укр., II, 1951, 200); Бруньки на каштанах стікали липучим соком, тополя обвішалася сережками (Смолич, Мир.., 1958, 6); * У порівн. Зо дня в день бубнявіла Вітрова Балка, як брунька (Головко, II, 1957, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 241.