БРУК, у, ч. Дорога або вулиця (мостова), вимощена камінням. Розтинався раптом голосний гуркіт коліс по бруку (Коцюб., II, 1955, 174); Брук був такий розбитий, що шофер об’їжджав його узбіччям (Коп., Земля.., 1957, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 241.