БРУ́ДНО. Присл. до брудни́й. У двері грюкає прикладом вартовий, брудно лається (Хижняк, Тамара, 1959, 131); Брудно і неохайно написана робота; // у знач. присудк. сл. Там [у другій кімнаті] було теж брудно й безладно (Шовк., Інженери, 1956, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 241.