БРОНЬО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до бронюва́ти 1; // у знач. прикм. Хлюпотить у бухті мала хвиля, б’ючись в броньовані тіла кораблів (Кучер, Чорноморці, 1956, 26); В бій, у бій броньовані колони (Мал., II, 1956, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 239.