БРИК, виг.

1. Уживається як присудок за знач. брика́ти 1 і брика́тися 1. Ой чук-брик з рогом бик (Сл. Гр.).

2. Уживається як присудок за знач. бри́кнути. — От би куди стрілу пустити! — подумав він. — Горобців би з п’ять можна положити. Та гарно так. Тілько — цок! Горобець брик! — тілько пір’ячко посипалося (Мирний, І, 1954, 247).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 235.