БРЕХЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який завжди говорить неправду; схильний брехати (в 1 знач.). Брехлива свекруха невістці не вірить (Укр.. присл.., 1955, 132); Ми й між людьми чимало знаєм Брехливих прихвоснів таких; Вертяться скрізь, щоб бачили і їх (Гл., Вибр., 1957, 207).

2. Який не відповідає правді, має в собі брехню; неправдивий. Цей навіжений молодик не спиниться ні перед наклепом, ні перед брехливим обвинуваченням у недбалому ставленні головного інженера до обов’язків (Шовк., Інженери, 1956, 184).

3. Несправжній; нещирий. Тяжкі переслідування одвертих ворогів та брехливих друзів не могли не втомити навіть цей [І. Франка] могутній дух (Рильський, III, 1956. 272); * Образно. Обманні, брехливі ріки! Близькі, майже відчутні, біжать і біжить під сонцем, то зникаючи на мить, то виникаючи знов… (Гончар, Таврія.., 1957. 21).

4. Який часто, гавкає (про собак). Брехливу собаку далеко чути (Укр.. присл.., 1955, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 233.