БРЕХЕ́НЬКА, и, ж., розм.

1. Зменш. до брехня́ 1. — Гапка, мабуть, плескала вам, ніби я нишком втік, так се її жіноча брехенька (Вовчок, VI, 1956, 261).

2. Коротка розповідь про що-небудь малоймовірне; нісенітниця. Чи брехеньки які сточити, Кому імення приложити. То так якраз і додала [дівчина] (Котл., І, 1952, 154); Молодому розповідав [Проценко] брехеньки, точив ляси, старого — привертав до себе розсудливою мовою про життя (Мирний, III, 1954, 190); Ходить Фауст по Європі в смішках, свистах, брехеньках (Тич., І, 1957, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 233.