БРЕ́НЬКАТИ, аю, аєш, недок.

1. Утворювати короткі дзвенячі звуки; дзенькати. Розмова уривалась лише тоді, як бренькав дзвоник на дверях (Смолич, V, 1959, 201); Тонко бренькало скло в котрійсь шибці (Грим, Син.., 1950, 122).

2. на чому. Невміло або недбало грати на музичному інструменті. Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати (Н.-Лев., III, 1956, 186); Хтось бренькав на балалайці (Шиян, Вибр., 1947, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 232.