БРАН, у, ч., поет. Те саме, що поло́н. І вголос віщує шабльований пан: — Віддався козачий отаман у бран! (Стар., Поет. тв., 1958, 212); Водою наповниться знову криниця, І вернеться з брану сестра білолиця (Вирган, Квіт. береги, 1950, 33); * Образно. Він ріс у бруді передмістя… Де люди, наче мухи в тісті. Дались буденності у бран (Рильський, Поеми, 1957, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 226.