БРА́ГА, и, ж.

1. Спиртний напій різної міцності, рід пива. І кубками пили [троянці] слив’янку. Мед, пиво, брагу, сирівець (Котл., І, 1952, 73); Як було зготують обід, то кухарі і ставлять на сирно по всіх столах дерев’яні ваганки з потравою, а між ними у великих кінвах, теж дерев’яних, трунки: горілку, мед, пиво і брагу (Стор., І, 1957, 256); В трьох бочках шумувала брага Із ячменистого зела (Мал., І, 1956, 317).

2. Відходи горілчаного виробництва, якими годують худобу. — Адже ж пан не шкодує сіна своїм волам, ще й брагою їх поїть (Н.-Лев., II, 1956, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 225.