БРА́ВИЙ, а, е. Який відзначається сміливістю, енергійністю, жвавістю. Який то він бравий, який красивий, який проворний (Кв.-Осн., II, 1956, 432); Хлопці ж які, неспокійні та браві, В очі поглянеш — аж сяють Високого зросту [Максим].., бравий, широкоплечий, як з заліза збитий (Мирний, II, 1954, 113); // рідко. Молодецький, хвацький. Патронташ, ремінці, киси, свистки, ланцюжки й болотні чоботи, разом з погонами й форменими гудзиками, все надавало йому вигляду картинного й дуже бравого (Довж., І, 1958, 422); Не стільки змінила його ота брава з червоним денцем кубанка.., скільки змінився він внутрішньо (Гончар, Маша.., 1959, 5); // діал. Добрий. Є і пиво, і мед бравий, І ренського вволю (Гл., Вибр., 1957, 258).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 225.