БОРГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. кому. Давати в борг. Грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував (Коцюб., І, 1955, 393).

2. у кого. Позичати, брати в борг.

3. перен. Бути винним або зобов’язаним кому-небудь. [Стьопа:] Ну, а я не хочу боргувати перед вами (Голов., Драми, 1958, 448).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 217.