БОРВІ́Й, ю, ч., поет. Великий вітер; буря, ураган. Стрічалися нам.. Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі (Л. Укр., І, 1951, 151); Коли ж зненацька налетить борвій. Він [дуб] спереду стоїть, як вартовий, Уп’явши в грунт коріння вузлувате (Перв., II, 1958, 209); * Образно. Сміло глянемо в вічі борвію Та зміркуємо усе розумом (Стар., Поет. тв., 1958, 170);

* У порівн. Життєдайний Жовтень Пройшов борвієм, грозами над краєм (Вирган, Квіт. береги, 1950, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 217.