БОГОРІ́ВНИЙ, а, е, книжн., заст. Рівний богові. [Неофіт-раб:] Коли я.. хоч на час, на мить здолаю жити не рабом злиденним, а вільним, непідвладним, богорівним, то я щасливим і на смерть піду (Л. Укр., II, 1951, 240); Гнівом його [Посейдона] Одісей богорівний Гнаний весь час був, аж поки до рідного краю дістався (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 209.