БОГОГЛА́СНИК, а, ч. Збірка віршів і пісень релігійно-моралістичного змісту. Так звані "Богогласники" і були тими збірками, що вміщали в собі всю велику кількість пісень "набожних" (Іст. укр. музики, 1922, 153); — Тату, ви їсти будете? — підходить до старого Царина.. — Ні, дочко, — скидає кожуха. — Ти краще дістань богогласник, або ні, євангеліє і почитай мені (Стельмах, І, 1962, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 209.