БОВТЬ, виг.

1. Звуконаслідування, що означає сплеск води (або якоїсь іншої рідини). Серед тієї темряви ясно й виразно розносилося: бовть! (Н.-Лев., II, 1956, 91); "Бовть!" — сказав — вода, ковтнувши камінчик.., (Коцюб., II, 1955, 314).

2. розм. Уживається як присудок за знач. бо́втну́ти 3. Бовть, мов козел у воду (Укр.. присл.., 1955, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 207.