Про УКРЛІТ.ORG

бовкун

БОВКУ́Н, а́, ч.

1. діал. Віл, якого використовують у роботі без пари. Їде чоловік бовкуном (Сл. Гр.); * У порівн. — Я б свого [пана] зараз, як бовкуна, запріг у санчата — та по дрова (Мирний, II, 1954, 66).

2. зневажл. Про відлюдкувату, мовчазну, похмуру людину. — Добра хата, хоч конем грай! Не такому б бовкунові, як дід Улас, вона личить (Мирний, IV, 1955, 240).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 206.

вгору