БОВВАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Виднітися, показуватися здаля (про те, що стоїть, здіймається над чимсь). Замки величезно бовваніють на скелях (Н.-Лев., III, 1956, 312); Ніч. Немов копиці пітьми, бовваніють дерева (Фр., XI, 1952, 146); Високий правий берег бовванів за рікою, мов далекі гори (Ю. Янов., II, 1954, 233).

2. діал. Сидіти, стояти непорушно, як бовван; стовбичити. — Я не гірша від них, а мушу отут бовваніти в темній, брудній кухні (Фр., III, 1950, 101); Праворуч від воріт бовваніло одне-однісіньке дерево з ріденьким листям (Хижняк, Тамара, 1959, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 206.